Олександр СУПРУНЕЦЬ: "Маючи таку смугу й можливості, а ще колосально кваліфіковану школу по ремонту авіатехніки, Авіаремонтний завод Білої Церкви міг би стати потужним державним підприємством у сфері авіаційної промисловості"

02.08.2017

 

 Його з дитинства манило небо, як і більшість хлопчиків Хмельниччини. Але на відмінну від інших, Олександру Супрунцю все-таки вдалось реалізувати заповітну мрію та стати військовим авіатором.

 

  Уже понад 40 років він не полишає авіацію - спочатку військову, а згодом цивільну, при цьому бувши не льотчиком, а високопрофесійним інженером авіаційної галузі. Саме полковник запасу Олександр Супрунець, про якого сьогодні йтиме мова, відіграв важливу роль у переломному періоді "Білоцерківського авіаремонтного заводу" під час його прийому до складу ЗСУ та передачі з державного управління у власність територіальної громади м. Біла Церква.

 

  Знайомтесь, Олександр Васильович Супрунець - полковник запасу з багаторічним досвідом роботи служби у військових авіаційних частинах та штабі ВПС України, в Озброєнні Міністерства оборони України. Зараз він продовжує працювати керівником авіаційно-технічного комплексу авіакомпанії "Росьавіа".

 

  Олександр Супрунець народився 14 липня 1956 року в с. Ульшанівка Хмельницької області. З дитинства захоплювався грою на декількох музичних інструментах. У 1973 році успішно закінчивши середню школу,  вступив до військового авіаційно-технічного училища у м. Васильків. Протягом двох років після закінчення навчального закладу лейтенант Супрунець проходив службу на аеродромі Морозовськ у Ростовській області. На той час там дислокувався навчальний авіаційний полк Качинського ВВАУЛ.

 

  Пропрацювавши 2 роки, Олександр вирішив поглибити свої знання та вступив до Київського вищого військового авіаційно-інженерного училища.

 

  Після випуску в 1982 році капітана Супрунця направили служити заступником командира авіаційної ескадрильї з інженерно-авіаційної служби бомбардувального авіаційного полку, що дислокувався на Львівщині. Через деякий час здібного інженера було призначено на посаду начальника ТЕЧ полку, що знаходився у м. Дубно Рівненькій області.

 

  Впродовж кількох років Олександр Супрунець перебував у спецвідрядженні в далекій Африці - в Алжирській Народній Демократичній Республіці. Повернувшись додому вже у суверенну Україну, на молодого офіцера чекало призначення на посаду старшого інженера з капітально-відновлювального ремонту 24-ї Повітряної армії. Якраз на той час управління армії знаходилося в процесі реорганізації - на його базі у Вінниці формувалося Командування українських ВПС. Там він очолив спочатку групу ремонту управління озброєння, а два роки по тому - технічний відділ управління капітально-відновлювального ремонту озброєння ВПС України. Згодом - посади начальника організаційно-планового відділу - заступника начальника штабу озброєння та начальника служби реєстрації державних повітряних суден України. Тоді Олександр Супрунець вперше і познайомився з роботою "Білоцерківського авіаремонтного заводу".

 

  - Під час виходу України зі складу СРСР військове майно залишалось у власності нашої держави, окрім заводів військово-морського флоту та Білоцерківського заводу дальньої авіації, що підпорядковувалось військам стратегічного призначення, - розповідає Олександр Супрунець. - Лише у 1992 році ці стратегічні об'єкти ввійшли до складу Військово-повітряних сил України. Тож мені приходилось неодноразово приїжджати в Білу Церкву з метою вирішення важливих реорганізаційних питань. Після цього брав участь у процесі передачі Авіаремонтного заводу в комунальну власність міста Біла Церква.

 

 За словами полковника, дане підприємство вважалось одним із найбільших авіаремонтних заводів у Радянському Союзі, маючи потужний виробничий та фінансовий ресурси. Значна кількість майна, сотні дороговартісних авіадвигунів, десятки літаків дальньої авіації, неосяжний людський та інтелектуальний потенціал - змушувало вище керівництво держави до 1999 року утримувати АРЗ під центральним управлінням, виключаючи можливість про передачу заводу на баланс місцевого самоврядування.

 

  - У 2003 році аеродром "Біла Церква" здобув статус об'єкта цивільної авіації. Тож сьогодні він продовжує приймати вантажні літаки на технічне обслуговування. Звісно, це не той ресурс і об'єм, як двадцять років тому, але при вливанні іноземних інвестицій можна було б створити на його базі міжнародний аеропорт.

У свій час голландці пропонували підприємству налагодити тут виробництво з полірутанового фарбування літаків. Для цього навіть було завезене спеціальне обладнання. Однак, у роботу заводу активно втрутилась громадськість, в результаті чого міжнародний проект згорнули. Потім у білоцерківського летовища був ще один шанс - можливість відкрити термінал із прямим виходом закордон, створивши тут повноцінний вантажний авіахаб. Але і в цьому випадку Білоцерківська міська рада та громадськість зіграли з підприємством у злий жарт. На жаль, аеродром Білої Церкви часто піддається атаці різноманітних чуток. Мабуть, це робиться з певним умислом дискредитації. Хоча і голландський і американський проекти передбачали створення нових робочих місць, високий рівень соціального забезпечення та розвиток інших суміжних галузей економіки міста та району. Маючи таку смугу і можливості, а ще колосально кваліфіковану школу по ремонту авіатехніки (досвід передається поколіннями), Авіаремонтний завод міг би стати потужним державним підприємством у сфері авіаційної промисловості.  А так... допущено багато стратегічних помилок, і найбільша з них - передача АРЗ у комунальну власність. На моє переконання, потрібно повністю змінювати мислення в сприйнятті роботи КП "Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс" та шукати різні шляхи залучення інвестиційних проектів у розвиток підприємства, - ділиться своїми думками Олександр Супрунець.

 

  Втім, професійна діяльність - це не єдине, що пов'язує полковника запасу з комунальним підприємством.

 

  - У мене на КП "БВАК"  залишилось багато друзів (О. Пасічник - заступник директора з авіаційної діяльності, працює на підприємстві з 1986 року, а в авіації з 1979р., В.Сорокожердєв – начальник відділу пілотно-інформаційного обслуговування, в авіації з 1969р. та ін.). Ми часто з ними зустрічаємось, обговорюємо різні питання, що стосуються діяльності авіапідприємства. До того ж, низка працівників колишнього Авіаремонтного заводу нині працюють на нашому авіакомплексі поблизу с. Гребінки. Ми створили власний музей історії авіації, де зібрана велика кількість експонатів авіаційних одностроїв та спорядження. Як авіафахівцю приємно спостерігати, що історія легендарного заводу в Білій Церкві поступово відроджується. Зараз на його базі створений хоч і невеликий музей авіації, але дуже вчасний та цікавий, - наголошує Олександр Супрунець.

 

  У продовжені розмови з Олександром Васильовичем стає очевидним, що ця людина наскрізь пронизана авіацією. Вона для нього все: і радість і натхнення і самореалізація. Навіть попри 61-річний вік, Олександр Супрунець сьогодні продовжує підкоряти небесні схили, впроваджувати сотні креативних ідей, допомагати молоді духовно розвиватись і зацікавитись авіацією так, аби вона назавжди закарбувалась в їх серцях.